Підводка
У середу, 8 квітня, на площі Соборності в Івано‑Франківську рідні зниклих безвісти та полонених військових зібралися на відкриття інформаційних стендів на Алеї віри та надії. Ініціатива має на меті зберегти обличчя імена тих, хто досі не повернувся додому, нагадати громаді про триваючу втрату та підтримати родини у їхній боротьбі за правду й пошук.
На довгих стендах, що простягнулися через площу, розміщено сотні фотографій захисників. На частині знімків вказано лише рік народження — це ті бійці, чиє місцезнаходження залишається невідомим або які перебувають у полоні. За інформацією секретаріату Івано‑Франківської міської ради, загалом уже освятили і відкрили 199 портретів воїнів громади.
«На Алеї відображено близько 70% усіх зниклих і полонених захисників громади, адже не всі родини поки погодилися оприлюднювати інформацію», — повідомив Станіслав Козлов.
Організатори та рідні кажуть, що Алея віри та надії — не лише меморіал, а й громадський майданчик, де можна привернути увагу до проблем пошуку, обміну інформацією та допомоги сім’ям. Досі багато родин не дають дозволу на публікацію деталей про своїх близьких через страх за їхню безпеку або через невизначеність ситуації. Саме тому частина стендів містить лише мінімальну інформацію, щоб водночас шанувати приватність і не втрачати зв’язок із тими, хто зник.
На відкритті були присутні матері, дружини, батьки та інші близькі людей, яких чекають роками. Одна з тих, хто прийшла з прапором, — Ольга Леник. Вона тримає фото свого чоловіка Михайла і каже, що вже більше року не має від нього звістки. Для родин такі події стають способом не дозволити забуттю поглинути пам’ять про захисників.
«Ця подія для нас важлива тим, що ми не дамо забути про наших хлопців, про наших героїв. Вони живі в наших серцях і обов’язково повернуться додому», — каже Ольга Леник.
Біля стендів стояли представники добровольчих підрозділів і територіальної оборони, зокрема люди з прапором 102‑ї бригади ТрО. Координаторка об’єднання родин військових цієї бригади, Наталія Салук, підкреслила, що пам’ять має супроводжувати інші кроки суспільства — допомогу родинам, правовий супровід і пошук зниклих.
«Ми продовжуємо жити, але має бути якась повага до тих хлопців, особливо, до добровольців, які з самого початку пішли захищати нашу Батьківщину. Зокрема, наше ТрО Івано‑Франківське. Це добровольці, які поприїжджали з закордону, які мали свої бізнеси, які мали улюблену роботу і мали сім’ї. Про них треба пам’ятати, ми повинні бути їхнім голосом, ми повинні їх відстоювати, так як зараз вони не можуть себе самі відстояти. Тому ми мусимо бути їхнім голосом», — каже Наталія Салук.
Упродовж заходу священники освятили стенди та помолилися за повернення всіх воїнів. Представники міської влади наголосили на важливості системного підходу: необхідно фіксувати інформацію, співпрацювати з державними та волонтерськими структурами, розвивати комунікацію між родинами і тими, хто займається пошуками та обміном полоненими.
Міський секретаріат теж працює над тим, щоб надати родинам юридичну та психологічну підтримку. Козлов зазначив, що цьогоріч організація Алеї продовжиться — нові стенди встановлюватимуться по мірі надходження підтвердженої інформації та згод родин. Влада закликає мешканців повідомляти будь‑які відомості, які можуть допомогти у встановленні долі зниклих.
Родини наголошують: меморіал — це спосіб тримати тему відкритою для суспільства, не дати іншим забути про тих, хто останнім віддав свій спокій і безпеку заради країни. Також учасники події звертаються до державних інституцій із проханням активізувати зусилля з пошуку і визволення полонених, пришвидшити обмін інформацією та надати більше ресурсів пошуковим ініціативам.
Алея віри та надії стала місцем, де образи і імена перемежовуються з особистими історіями та очікуванням. Для багатьох родин це перший крок до того, щоб їхніх близьких бачили й пам’ятали не лише в колі рідних, а й у громаді. Організатори планують регулярні оновлення й публічні заходи, щоб зберегти увагу суспільства до долі зниклих та полонених.
Закриття заходу відбулося зі спільною хвилиною мовчання й фотографуваннями біля стендів. Родини кажуть, що поки немає відповіді, вони продовжуватимуть збиратися разом, нагадувати про своїх рідних і вимагати дій від усіх відповідальних органів.
Подія на площі Соборності — ще один сигнал для громади: пам’ять жива, і громада не відступить у пошуку правди та поверненні своїх захисників додому.
