Підводка
Івано‑Франківський театр драми і комедії IF DRACO представив нову постановку — комедійно‑психологічну драму «Пам’ять води» за одноіменною п’єсою Шейли Стівенсон у постановці режисера Тараса Бенюка. Прем’єрні покази, приурочені до Міжнародного дня театру, відбулися наприкінці березня і також заплановані на початок квітня.
Режисер і художній керівник театру розповів на пресконференції, що проєкт робили спеціально для IF DRACO, інакше його не побачили б глядачі в Україні, оскільки така інтерпретація твору є авторською і не дублюється в решті театрів країни. Робота над виставою почалася на початку року: репетиції, інтенсивні читки та робота з акторами тривали кілька місяців, аби встигнути до дати святкування театрального свята.
Сюжет концентрується навколо трьох сестер, які повертаються в будинок на морському узбережжі після смерті матері. Кожна з них несе власну версію сімейної історії і намагається знайти правду та місце в житті, що породжує конфлікти, відверті розмови і місцями чорний гумор. Вистава торкається тем сімейних травм, нерозуміння і неможливості сказати прості слова любові — мотивів, близьких багатьом глядачам.
Коли я читав п’єсу вперше, відчув, що її потрібно ставити — це про відносини між поколіннями, про те, як болісно несказані речі повертаються через роки. Театр тут виступає як дзеркало й терапія одночасно.
— Тарас Бенюк
Акторський склад відзначив емоційну насиченість ролей. Ірина Деблюк, яка грає Катерін — молоду, емоційно нестабільну жінку, — підкреслює, що це одна з найскладніших її робіт у театрі. Роль вимагає інтенсивної енергетичної віддачі та глибокого проникнення в психологічне підґрунтя персонажа.
Моя героїня намагається заповнити брак любові, і її дії — реакція на травму. Репетиції були важкими: треба було знайти баланс між драмою і моментами, де дозволено сміятися крізь біль.
— Ірина Деблюк
Юлія Пушкар, що виконує образ матері у спогадах і флеш‑беках, зазначає, що у виставі піднімається питання гордості як джерела багатьох сімейних непорозумінь. За її словами, персонажі кожен по‑своєму оправдовують минуле, але через це руйнують одне одного.
У центрі історії — люди з болем, які не знають, як його промовити. Моя роль показує, як травми одного покоління відлунюють у наступних.
— Юлія Пушкар
Директорка департаменту культури міської ради Надія Загурська підкреслила, що IF DRACO пройшов складний шлях становлення як комунального театру, але завдяки командній роботі заклад зараз розвивається і пропонує глядачу якісний продукт. Вона наголосила на важливості підтримки театру з боку громади й місцевої влади, оскільки сценічне мистецтво формує культурний простір міста і дає глядачам можливість мислити й співчувати.
Технічна частина постановки включає масштабну роботу художників сцени, костюмерів та звукорежисерів. Декорації і світлове рішення підкреслюють морську атмосферу й тонке поєднання реального і спогадового. Режисер наголошує, що важливо не лише передати сюжет, а й створити емоційний простір, у якому кожен глядач знайде свій відбиток сімейної історії.
Керівництво театру зазначає, що з огляду на обмежену кількість місць квитки розходяться швидко, тому охочим порадили бронювати місця завчасно. Покази, призначені на 27 і 28 березня, а також додатковий — 3 квітня, мають накладання — частина сеансів розрахована на іншу аудиторію (школярів, студентів, дорослих), аби максимально охопити різні групи глядачів.
Поява такої постановки в регіональному театрі — приклад того, як локальні мистецькі майданчики можуть запропонувати професійний та авторський продукт, не поступаючись столичним проєктам. Для IF DRACO ця прем’єра — крок у бік розширення репертуару та посилення театрального життя Івано‑Франківська.
На завершення режисер закликав містян і гостей міста відвідати виставу: за його словами, театр — це простір, де можна осмислити власні переживання й знайти відповіді на питання, які ховаються за буденними взаєминами.
Деталі показів: прем’єрні дати — 27 та 28 березня; додатковий показ — 3 квітня. Квитки можна придбати в касі театру або на офіційному сайті IF DRACO.
Пам’ять води» — це історія про те, як минуле формує наше сьогодення, і про те, що іноді для зцілення потрібно просто почати говорити.
