Підводка
Реформа децентралізації прагнула зробити громади самодостатніми, але аналіз показників свідчить: на Прикарпатті багато територій усе ще виживають завдяки держпідтримці. Експерти, які вивчали бюджети та демографію, віднесли більшість місцевих рад у регіоні до категорій із низькою або критичною фінансовою спроможністю.
Дослідження Центру політико-правових реформ за підтримки програми «U-LEAD з Європою» охопило 1 331 територіальну громаду країни. Аналітики використали дані про кількість населення (включно з ВПО) та виконання місцевих бюджетів, після чого розподілили громади в п’ять категорій — від високої до критичної спроможності. Загалом по Україні 451 громада показала високий рівень спроможності, а 102 опинилися в критичній зоні. Прикарпаття в цьому рейтингу продемонструвало слабші позиції, ніж ряд інших областей.
У Івано‑Франківській області лише 12 громад отримали високий статус фінансової спроможності. Ще 4 громади визначили як такі з оптимальним рівнем, 12 — задовільні, 21 — з низьким, і 14 — у критичному стані. Отже, понад половина територіальних громад області перебуває на межі або в зоні підвищеного ризику фінансової нестабільності.
Серед громад, які експерти визнали фінансово стійкими, — Івано‑Франківська, Поляницька, Ямницька, Бурштинська, Долинська, Ворохтянська, Коломийська, Калуська, Угринівська, Яремчанська, Богородчанська та Дубовецька. Водночас до списку громад з критичною спроможністю увійшли переважно селищні та сільські ради, багато з яких розташовані в гірській зоні: Матеївецька, Делятинська, Печеніжинська, Витвицька, Космацька, Єзупільська, Новицька, Обертинська, Дзвиняцька, Гвіздецька, Коршівська, Підгайчиківська, Солотвинська та Спаська.
Аналіз бюджетних видатків дозволяє зрозуміти механізм їхнього функціонування. Частка витрат на утримання апарату управління — зарплати працівників ради, адміністрування та інші поточні видатки — суттєво відрізняється між громадами. Так, в Івано‑Франківській міській громаді при понад 295 тис. мешканців витрати на апарат становлять 831,7 грн на одного жителя. У малих громадах ця цифра може бути значно вищою: у Зеленській громаді з близько 1 906 мешканцями витрати на управління сягають 2 773,4 грн на мешканця, а в Поляницькій — 4 265,8 грн на людину.
Водночас є приклади, де великі громади утримують низькі витрати на апарат: у Тлумацькій громаді (понад 26 тис. жителів) цей показник близько 406,6 грн на мешканця. Різниця пояснюється масштабом населення, структурою адміністрації та пріоритетами у витрачанні коштів.
Ще один критичний індикатор — рівень дотаційності бюджетів, тобто частка підтримки, яку громади отримують з держави. Деякі громади мають від’ємну дотаційність і фактично формують надходження до центрального бюджету: приклади — Ямницька (-18,6%), Поляницька (-6%), Івано‑Франківська (-4,5%). Інші громади зовсім не потребують дотацій і вважаються фінансово незалежними (наприклад, Брошнів‑Осадська, Бурштинська, Коломийська).
Втім, є громади з дуже високою залежністю від держави: Космацька отримує 57,3% бюджету з дотацій, Ланчинська — 50,8%, Витвицька — 50,4%. Парадоксально, але в окремих критичних громадах витрати на управління займають більше половини всіх видатків: у Витвицькій та Космацькій — близько 66,3%, у Спаській — 62,2% при дотаційності 32,7%.
Сама децентралізація відкрила можливості, але без ефективного менеджменту та економічної активності громади не стануть спроможними.
— Експерт Центру політико-правових реформ
Порівняльні кейси ілюструють, що розмір громади — не головний фактор успіху. Богородчанська селищна громада з понад 27 тис. мешканців має низьку дотаційність (3,1%) та витрачає близько 19,2% бюджету на управління, тоді як Солотвинська громада з подібною кількістю жителів — у критичному стані: дотаційність 45,4% і 52,5% витрат ідуть на утримання апарату, капітальні інвестиції при цьому складають лише 2,1% бюджету проти 10% у Богородчанській.
Висновок для місцевих лідерів і центральної влади очевидний: потрібно не лише перерозподіляти фінанси, але й підсилювати управлінські компетенції, стимулювати економічну активність і шукати інструменти для залучення інвестицій. Перехід від виживання на дотаціях до розвитку інфраструктури й економіки вимагає комплексних змін у пріоритетах витрачання та умілої стратегії місцевого розвитку.
Найближчими кроками мають стати підтримка проектного менеджменту в громадах, посилення місцевого бізнес-клімату та навчальні програми для адміністраторів. Тільки так Прикарпаття зможе вирівняти позиції між лідерами і тими територіями, що сьогодні лишаються в зоні фінансового ризику.
