У книгарні Сенс в Івано Франківську відбулася презентація книги Мирослава Лаюка «Списки», яка через репортажі й есеї фіксує людські втрати й щоденну реальність війни.
Публічна зустріч з автором відбулася в рамках фестивалю Прописи і зібрала читачів, журналістів і молодих авторів. Книжка «Списки» вийшла в 2025 році і вже привернула увагу критики та читачів своєю масштабною фабулою і фотографічним супроводом. На презентації говорили про метод документального письма, етику репортажу і про те, яку роль можуть виконувати документалісти в час великого випробування для країни.
Мирослав Лаюк відомий як поет і прозаїк, але за останні роки його увага концентрується на репортажах з місць бойових дій і прифронтових територій. Він поділився з аудиторією думкою про те, як змінювалася його творчість після повномасштабного вторгнення, і чому зараз саме документальна форма здається йому найбільш дієвою для збереження пам’яті про людей і події.
Я зрозумів, що поезія безпорадна в протистоянні цій реальності тому я обрав письмо, яке може щось втримати
— Мирослав Лаюк
Книга налічує понад півтисячі сторінок. До неї увійшли репортажі, есеї і фотографії, обєднані темою втрат. Автор пояснює, що друкована форма дає можливість зібрати разом різні фрагменти досвіду і створити уявлення про масштаби болю і пошкодження людських життів. У матеріалах є оповіді про мешканців Харківщини, спогади херсонців, сцени з міст, які пережили обстріли, історії бійців і родин, які втратили близьких.
На зустрічі автор розповів про деякі тексти з книжки: про пожежника, який приїхав на виклик до власного дому; про обстріли в центрі міста і про те, як це впливає на щоденність людей; про дітей, які ростуть у постійному страху і втрачають частину свого дитинства. Розповіді поєднані з фотографіями, які доповнюють текстові свідчення і роблять кожну історію візуально помітною.
Одна з тем, яка прозвучала під час розмови, це важливість не лише матеріальної допомоги, а й уваги і визнання. Автор зазначив, що для багатьох мешканців звільнених і прифронтових територій значиміше знати, що про них памятають і що їхні голоси доходять до інших людей.
Пишу, щоб переказати реальність і щоб люди відчували, що їх не залишили наодинці
— Мирослав Лаюк
Лаюк також розповів про спільні проєкти з фотографом Вячеславом Ратинським над серією Прифронтові міста. За словами автора, мета цього проєкту зберегти образи міст і свідчення людей часто тоді коли це ще можливо. Фотознімки і тексти створюють архів моментів і осіб які можуть стати частиною довшої історії війни і відновлення.
Під час розмови піднімали питання про роль письменника у документуванні злочинів і страждань. Мирослав висловив сподівання, що документальні книжки, свідчення очевидців і художні тексти колись стануть джерелом під час розслідувань і судових процесів. Він наголосив на потребі зберігати правду через особисті історії і не дозволяти їй розчинитися у загальних статистичних даних.
На презентації також говорили про специфіку роботи з людьми які пережили травму. Автор підкреслив вимоги етичної праці репортера і важливість згоди і поваги до героїв. Розповіді з книжки часто народжувалися в тривалих розмовах за чашкою чаю або під час довгих поїздок, коли люди довіряли автору свої спогади і втрачені історії.
Збірка була відзначена в конкурсах і отримала визнання критики. У 2025 році книжку відзначили в категорії есеїстика Книги року BBC що додало автору ширшу аудиторію. Наразі Мирослав працює над новими матеріалами і каже що має намір продовжити документувати життя міст і людей поки це необхідно.
Учасники презентації відзначали важливість таких книжок для місцевої спільноти. Вони дозволяють не лише краще розуміти перебіг подій а й створюють простір для спільного осмислення втрат і для пошуку шляхів відновлення. Організатори фестивалю зазначили що програма Прописів має на меті навчати і підтримувати молодих авторів у жанрі репортажу і нарративного нонфікшну і що приклади таких видань як Списки надихають нові голоси до документального письма.
Презентація в книгарні Сенс пройшла у форматі діалогу з аудиторією де читачі ставили питання про методи роботи, про важкі сцені і про те як знаходити баланс між правдою і тактом. Відеоряд і фоторепортажі з проєктів автора додавали події емоційної глибини і дозволяли краще уявити місця і людей описані в книжці.
Наостанок Мирослав підкреслив що головна мета його роботи тримати память живою і передавати реальність такою як вона є без прикрас і без зайвих ефектів. Саме ця прагматична щирість, на думку багатьох присутніх, робить книжку важливою і потрібною саме сьогодні.
